Там, де кінчається асфальт, ще не кінчається дорога

До уваги водокористувачів Херсонського масиву селища!
25.08.2017
УКРАЇНА БУДЕ ЖИТИ ВІЧНО!
25.08.2017

Там, де кінчається асфальт, ще не кінчається дорога

Віддавна знаю Миколу Васильовича Вороб’я. Як і мене  його сім’ю  привела переселенська доля з Народиччини до Брусилова, який став для нього рідним і близьким. У наше містечко Микола Васильович приїхав уже зрілим шляховиком. Він знав, як зробити якісну дорогу, яка б слугувала б людям багато років. Вже тоді М.В.Воробей мав за плечима не аби який досвід роби шляховика, адже вправно трудився в Народицькому райавтодорі на посаді майстра бітумного виробництва, заслужив повагу від колег, авторитет від керівництва.

Мені часто доводилося бачити Миколу Васильовича на шляхах нашого району, коли він разом зі своїми колегами вирівнювали і прокладали місцеві шляхи. Я бачив його впевненість, яка базувалася вже на досвіді, здобутому за роки праці на Народиччині. А це було досить непросто, адже на Брусилівщині, можна сказати, у далекі дев’яності роки не  було путніх доріг. А отже, треба було відчувати відповідальність. І цю відповідальність по сьогоднішній день відчуває Микола Васильович. Хоч як сьогодні складно з фінансуванням ремонтних робіт, але на перший поклик Микола Васильович завжди з’являється там, де потрібні його досвід і вміння. Тож і не дарма керівництво Житомирського облавтодору довірило йому сьогодні очолювати дорожньо-шляхову дільницю в Брусилові. З обов’язками керівника Микола Васильович справляється на відмінно.

А ще варто сказати, що Микола Васильович залюблений у дивосвіт рідної природи. Мені не раз доводилося зустрічатися з ним у лісі, де він збирав гриби. І досі пам’ятаю, як ми зустрілися водному з урочищ місцевого сосняку. Ми стояли і згадували Народиччину, і раптом Микола Васильович, майже з-під моїх ніг підрізає гарного боровика. На таке здатний лише справжній поліщук, який, як ніхто інший, відчуває свого гриба.

Знають Миколу Васильовича у Брусилові як чуйного батька і знаючого господаря. І на подвір’ї, і в приміщенні: скрізь зразковий порядок. І без перебільшення можу сказати, що тільки у тієї людини буде зразково кругом, у якої  порядність у душі.

А ще Миколу Васильовича можна бачити з онуками. Для них він, здається, ладен і душу віддати. Найменші їхні забаганки, від морозива до екскурсії в Київ, з великим задоволенням виконує Микола Васильович.  Всім серцем і душею радіє онукам, які вчаться в свого дідуся найвищому, що є на цьому світі – любові до рідних і порядності. Порадіємо і ми разом з Миколою Васильовичем, побажаємо йому у ці ювілейні дні здоров’я, щастя, щебетання внуків, без чого, власне, людина ніхто і ніщо на цьому світі.

З роси і води, тобі, Миколо Васильовичу!

В.Федоренко.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *